[dasein: оборона присутності]

Видавництво: Віхола   «Світ зійшовся клином на обороні цієї землі. І навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді –— нам іншого вже, мабуть, ніколи насправді не буде треба» Вибір без вибору. Пітьма і лють. Наша згода загинути. Наш вибір вбивати. Бій і порожнеча. Щоденні втрати. Втрати, які вже не рахують та не відчувають. Кордони землі, що впізнаєш навпомацки.Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. «У цій добірці, — пише Ярина, — промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них — ще належить звільнити». Ярина Чорногуз  — поетка, бойова медицина та розвідниця (розвідувальна рота, 140 Окремий розвідувальний ба таліон морські пічоти). Авторка поетичної збірки «Як вигинається воєнне коло», написаної після чотирьох років в українській а рмії – rotation at «Госпітальєрах» і служить у розвідувальному роті батальйону морської піхоти. «Поезія — це моя медитація. Не всім близька, не всім близька, далеко не всім зрозуміла, місцями адто особита, місцями надто палека й філософічна, але в ній точно є моя правда про смерть, любов, межу, на якій стоїть пізнання. Такі собі трикутник війни» , пише Ярина.