Пригоди в Бобровій заплаві

Добрі та щирі казкові оповідки про пригоди бобренят, їхніх друзів та сусідів сподобаються юним читачам, адже багато хто в образах звірят упізнає себе. Бобер Терень довго думав, як назвати свого синочка-первістка. Згадав батькову улюблену приказку: «Гарне слово язикові не вадить». Тож ім’я має бути звучним, доладним та — що й казати — найріднішим. Аби такого в їхній заплаві ні в кого не було. А двом донечкам нехай уже добирає імена матуся — бобриха Текля. Молодий татусь забігав до хати кожні пів години: милувався своїми діточками і гладив синочкові мацюпусінького хвостика. Сподівався, що в майбутньому він проявить неабиякий хист, бо, як відомо, птах живе крилами, а бобер, уявіть собі, — хвостом. Утім, про це йтиметься згодом. А нині новоспечений татусь із нетерпінням чекав дня завтрашнього, бо вже через дві доби від народження бобренята мають плавати. Як же важко татусеві було чекати отого заповітного дня!